И снова Карпаты.

 

И снова Карпаты.

Радиальные походы для любителей походить.



...Зазвичай влітку мандруєш найбільше. А от цього року якось засиділася. Сиділа, сиділа та все ж знайшла кілька днів та поїхала у свої улюблені Карпати. Поїхала разом з приятелькою, щоб показати їй красу на різноманіття цих місць. В планах цього разу був «ледачий» відпочинок. Назвала це так, щоб одразу не злякати приятельку. Плани були ще ті.

...Квитки спромоглися купити до Івано-Франківська. Приїхали дуже рано, швиденько пересіли на бус на поїхали у Верховину. Але метою цього дійства була не Верховина, а Дземброня. Автобуси туди ходять один раз на день. Тож ми вирішили не гаяти часу. Трохи не доїхавши до Верховини, вийшли на Ільцях і далі пішли пішки. Пройшли Ільці, пройшли Красник. Нас обганяли бусики, що везли рафти та туристів на рафтінг. А назустріч по річці вже сплавлялися ті, хто доїхав до місця початку запливу раніше. Так ми йшли деякий час, поки нас не наздогнав добродій на роздовбаній колимазі. Багато він нам не обіцяв, але підвіз до початку Нижньої Дземброні. За це йому велике спасибі. Трохи перепочивши, ми рушили далі. Пройшли Нижню Дземброню та повернули на дорогу, що вела нас до мети. Поки ми йшли та роздивлялися, де би зробити привал, нас наздогнав машиною ще один добродій та завіз у саме село. Ще й насварив, що ми йшли й нікого не зупиняли.

...В Дземброні на нас вже чекала кімната та файна господиня бабуся Параска. Ми називали її пані Параска. Неймовірно позитивна і жвава, як на свої 75 років. Апартаменти у неї не супер-євро, але є все необхідне, і головне – там неймовірна атмосфера. А ще у її корів смачнюче молоко. Ми помилися, бо, йдучи, добряче припали пилюкою, розібрали речі та пішли гуляти по селу. Вперше я опинилася там, коли ми йшли походом по Чорногорі та спустилися у це село. Це була любов з першого погляду. Тепер я приїжджаю туди, щоб жити у приватному секторі, вдень ходити в радіальні походи (там є куди), а увечері пити молоко на ганку, годувати бабусиних песиків печивом та слухати те, що розповідають незнайомі мені люди.

...У цьому селі якось знімалося кіно «Тіні забутих предків». У тій хаті, де жив режисер Параджанов, зараз велика кімната зроблена як музей. Багато фото, картин та іншого, що нагадує про той час, що дарували гостинній хазяйці відомі і не дуже люди, котрі потім зупинялися у неї. Будете там, обов’язково знайдіть ту хату. Є монастир, служби в якому проводить священник, з котрим можна поговорити за життя. Є ще багато чого цікавого.

...У перший день ми погуляли по селу. Пішли до річки, але вода була така холодна, що нас вистачило тільки походити по коліно у воді. Хоча особисто я мала серйозні наміри щодо купання. Знайшли джерело із смачною водою та трохи поклювали ожини. Спати лягли рано, бо в потязі майже не спали, ще й на наступний день планувався досить ранній підйом.

...Прокинулися рано. Поснідали. У планах була прогулянка на полонину Смотрич та до водоспадів Смотрич. Людей на цьому маршруті було багацько. Хтось йшов до полонини, хтось до водоспадів, хтось до Вухатого Каменю. Були й такі, що йшли до обсерваторії на Попі Івані та далі по хребту. Ми йшли не кваплячись, бо спека була ще та. Зупинялися пошукати малину та гогози. На полонині перепочили, поповнили запаси води, зайшли в колибу «Молочна хата» подивитися, чи є сир на продаж, та пішли далі. Ближче до водоспаду занурилися в ліс. Лісом було йти значно краще: в тіні спека не дошкуляла. Біля водоспаду влаштували обід. Чудові краєвиди, аромат м’яти, гуркіт падаючої води. Найкращого місця для легкого перекусу не знайдеш. Замість вина ми попили води з водоспаду. Час повертатися. На зворотному шляху назбирали грибів, купили сиру та покуштували жентицю. Увечері традиційна вечеря на ганку та кавун на ніч. З кавуном ми, звісно, погарячкували.

...Ранком наступного дня ми пішли на полонину Чуфрову. Дорогою ласували ожиною, якої було море, та афенами. На відміну від попередньої прогулянки, тут ми були самі і це було прекрасно. Тільки десь біля полонини зустріли двох туристів, що йшли з Бребенескула та лісовика. На полонині ми трохи затрималися, щоб помилуватися краєвидами. Як вже поверталися, далеко попереду почалася гроза. Все почорніло, було чути як гримить, інколи з’являлася блискавка. Кілька крапель впало і на нас. Коли ми прийшли до Дземброні, дощ там вже припинився. На згадку про негоду залишилися калюжі та запах озону. Ми – везунчики, сухі і з грибами, прийшли до хати. У господині були гості. Приятелька пішла спати рано, а я засиділася на ганку з парним молоком і печивом. Мене ще пригостили гуцульськими голубцями з квашеної капусти.

...Наступного дня за планом був Степанецький хребет. Пощастило з погодою і цього разу. Краєвиди звідти казкові. Видно всю Чорногору. Над Чорногорським хребтом нависли важкі чорні хмари. Можна було тільки уявити, яка негода там розгулялася. А з іншого боку Степанецького хребта сяяло сонце та по ніжно-блакитному небу пливли білі зефірні хмарки. Контраст причаровував. Ми пройшлися по всьому хребті, походили між коровами, вівцями та конями, що там паслися, позбирали ожину та малину. Це була остання наша прогулянка в цих краях. Приятельці вона сподобалася найбільше.

...Вже завтра ми їдемо в інше місце.

 

…И так. Продолжу пытку Карпатами.

…Из Дземброни мы отправились в Ворохту. Здесь планировали пробыть два дня. В первый день мы обустраивались в местном хостеле. Выбрали его по причине близости к центру и вокзалу. Затем пошли обозревать местные достопримечаьельности. Я показала подруге виадучные мосты, старинную церковь и другие интересные места Ворохты. Подробно изучили инфраструктуру на всякий случай. И пошли к местному источнику по воду. У меня есть правило: находясь в Карпатах, максимально пить воду из природных источников и молоко. Чай, кофе, и прочие радости пьются в минимальном количестве. Попив водички и набрав ее во все емкости, пошли в обратном направлении. Дорогу нам перебежала белка. Здесь они не такие, как у нас. Белочки имеют черный окрас и пузико цвета топленого молока. Я долго гонялась за этой симпатягой, чтобы сделать фото. У меня таки получилось.

…Вторую половину дня мы решили посвятить обследованию старой канатной дороги. Поговаривают, что ее хотят запустить снова. До нижней станции нас подвезли на тарантасе. Ехать мы не хотели, чтобы не утруждать лошадку, но извозчик был очень настойчив. Благо далеко ехать не пришлось. Далее мы уже шли на своих двоих. Подъем в начале был довольно крутой. Еще и змея с толстым пузом переползла нам дорогу. Зато виды с холма открывались изумительные. Возле верхней станции канатки мы обнаружили тренировочный лагерь «Курінь Довбуша». Лагерь был пуст. Только рядом паслись коровы. Побродив по лагерю, пошли вниз.

…Во второй день у нас было маленькое кругосветное путешествие от Врохты до Ворохты через гору Кукул. Позавтракав по-быстрому, отправились в путь. Решили сразу идти пешком, чтобы не тратить время на ожидание транспорта. Мы не успели дойти и до конца Ворохты, как нас догнал автобус. До восьмого километра (поворот на Говерлу) доехали быстро. Уже оттуда шли пешком. Таких, как мы, пешеходов было еще четыре человека. Остальные туристы ехали автобусами и машинами. На КПП образовалась очередь из транспортных средств. Еще лет 9 назад пеших туристов было больше. Мы зарегистрировались и пошли дальше. Все остальные ехали и шли до Заросляка, а мы прошли совсем чуть-чуть и свернули вправо. Здесь начинался маршрут на Кукул. Он значительно короче того, который идет непосредственно из Ворохты, но круче. За время подъема встретили еще двух туристов и одного грибника с двумя торбами отборных белых грибов. Немного не доходя до полуразрушенного домика нас встретила симпатичная собачка. Дальше до полонины Закукул она была нашим проводником. Там, получив заслуженное вознаграждение, она покинула нас и повела других туристов вниз по этому же маршруту. Будете там, не забудьте прихватить вкусняшку для собачки-экскурсовода. На полонине мы пробыли какое-то время. Уж очень восхитительные виды оттуда открываются. Но надо было идти дальше. На горе Кукул стоял странный знак. Увидев его, я почему-то подумала о мине.

…Спускались в Ворохту мы уже с другой стороны. По дороге встречали сборщиков черники и брусники. Этого добра там было много. На полонине Лабьеска устроили привал. Немного пожевали инжира и кураги, попили водички и пошли лакомиться малиной, которая росла совсем рядом. Затем не спеша пошли вниз. Идти было легко и приятно, так как спуск был не крутой и шли в тени деревьев. Неожиданным бонусом были белые грибы. Их мы набрали целый пакет, причем специально не искали. По пути встретили пару источников с холодной вкусной водой.

…Ужинали в местном ресторане. Чинахи, деруны и пиво местного разлива из Микуличина. Так нам захотелось. Уже в хостеле пили чай и смотрели новости в интернете. В Ворохте, хоть и плохонький, но он был. Совет для тех, кто едет на западную Украину: берите Киевстар, у него здесь самое хорошее покрытие. В Дземброне с нашим Лайфселлом и Водафоном мы остались без связи и интернета. Что, в общем-то, и не плохо: отдохнули от реалий нашего дурдома.

…Когда уезжали из Ворохты, начался дождь и сопровождал нас почти до самого Ивано-Франковска. Но нам было уже все равно. Впереди был Киев, дом и любимые котики.



Создан 19 авг 2018



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником